[personal profile] sposterig

***
Минулої зими їздив у Чернігів. Особиста, емоційна мапа країни відрізняється ж від фактичної? Мапа - не територія, як кажуть психологи. так ось на моїй мапі Чернігів чомусь є місцем на краю ночі, страшним трохи, Чорнокнигів якийсь. Злилися тут давноруські билини, де на Чернігів дорожка прямоїзжа заросла і моторошний соловій в лісах ходить. І зловісне затемнення сонця в "Слові о полку" чернігівського-таки князя Ігоря. І літопис про митрополита-втікача 12 сторіччя Костянтина, що, помираючи в Чернігові, заповів тіло своє собакам кинути - на покаяння чи на таку гординю? - що і зроблено було. І те, що за Черніговом - кордон, а за кордоном - Росія, велика, байдужа, порожня, а згодом і ворожа. І те, як колись наприкінці дев'яностих поїхав я вперше у Славутич: спершу чернігівська траса, аж раптом - довга пуста дорога через ліси, і в кінці її - штучне місто-ефемерида в тупику посеред хащів. І просто - давнина, древність, старожитність цього міста, дядька міст руських, міста, яке вже стояло, коли і саме слово "місто" було для тутешніх людей дивним.

***
І ось я на міському валу, а з нього бачу безкраї ліси і болота.



Такими всі наші давні міста були на початку своєму: тіснява теплих будиночків на високому березі - а навпроти болотяний низький берег аж куди око сягне. Київ таким був (тисячу років стояв на правому березі, і на лівий не зазіхав аж допоки залізницю протягнули), Юр'їв-Біла Церква, Переяслав на Трубіжі. Уявляю відчуття тогочасного городянина: ось край твого світу, а далі - незалюднена земля на кілька днів ходу, де і рись чатує, і тугарин кочує, і болото парує. Тут, думаю, одночасно і агорафобію, і клаустрофобію схопиш.
А в межах стін - цивілізація. В Чернігівському дитинці (кріпості, кремлі) збереглися кілька домонгольских церков. Для нашого краю це як Атлантида якась з глибини глядить. Крім Києва, ще в Овручі одна така збереглася, а де ще?






Це Спасо-Преображенський собор ХІ сторіччя (ні, ти ще раз перечитай: ХІ - це значить одиннадцятого. Одиннадцятого, розумієш?!)






В ньому музей.








Різав майстер, якусь казку нам розповідав каменем, а ми зараз слухаємо:



Овва, а це Григорій Щербина! Я його як побачив, то здригнувся, ніби зустрів когось, з ким в підлітковому віці бився район на район, а зараз напружуєшся і не знаєш, як реагувати на такого земляка. Я про нього випадково дізнався: в сербській Митровиці побачив йому пам'ятник, а тоді почитав в інтернеті. Царський чиновник - але і український географ. Так виявляється, він з Чернігова.



А це стильний аксесуар прошареного на трендах меломана. Ну і що, що провінція, ми і тут в Чернігові за свіжими треками слідкуємо і хвилю ловимо.



В моїй юності wannabe-діджеї ходили з подібними сумками, розміром під вінілові платівки. Я ні, я з касетним плеєром ходив, він в кишеню поміщався.

Оце П'ятницька церква 12 ст.



Ну, це центр, звичайний, такий як в усіх пізньосталінських обласних центрах. А вони в нас всі пізньосталінські, бо Велика Війна зтерла все попереднє.





Далі від центру Троїцько-Іллінський монастир.



Його сам Антоній Печерський проїздом з Києва на Афон заснував в 11-ому сторіччі. Чортів тутешніх тримав строго, що ти! Не сміли і копитцем добру чернігівчанку пхнути. Ну, коли вже я такому святому місці, то мушу роздивитися його і з неба, і з-під землі.

Поліз спершу на небо. Отакенна дзвіниця:



А я боюся висоти, як той чорт діда Антона, дрижу увесь - але заліз. Ось монастирський собор:



Ось місто:



Ось птах:



Я як його на височині такій побачив то аж млосно мені стало і поповз я тремтячими ногами вниз.
Хух, ледь спустився. Поліз тепер під землю. Під пагорбом в яру - древні чернечі нори.




Невелички, світлі, просторі, затишні.



Вміли ж люди устраювацця, не те шо в столицях ваших - в Лаврі печери мрачні і тісні. А тут - краса.

***
На зворотньому шляху заїхав в Козелець, райцентр Чернігівської області.



Ось місцевий собор 18-го віку.



У дворі хрест пам'яті жертв Голодомору



А це Вознесенська церква, побудована чи то в 1772 році, як табличка на ній каже, чи то в 1874 році, як вікіпедія пише. Плюс-мінус сторіччя - хіба для Чернігівщини це строк? :)



В церкві музей і галерея місцевих художників. Одна картина мені сподобалася своєю простотою і документальністю:




Ось подивися на них, сіверян, що жили тут між лісів і болот, і розорали їх, і зробили з них людську землю, і побудували всі ці церкви, і пережили всіх монголів і всіх голодоморів, і все переживуть.

Древній Чернігів - як вийшов із книги!

Date: 2016-12-30 10:59 pm (UTC)
vladmradio: (Зима-ТБ)
From: [personal profile] vladmradio
Гарно написано!

Date: 2016-12-31 05:51 am (UTC)
gracheeha: (Default)
From: [personal profile] gracheeha
Мій дядько після того, як одержав нову кватиру на Лівобережжі Кіїва, казав, коли був у нас у гостях на правому березі, "ну, я поїхав до себе, у Чернігівску губернію".

Date: 2017-01-04 11:19 pm (UTC)
p35: (їжачок під мухою)
From: [personal profile] p35
чудові світлини і розповідь цікава))

Date: 2017-01-06 10:07 am (UTC)
hors_bor: (Default)
From: [personal profile] hors_bor
Дуже пізнавально.
Тепер ще більше хочу відвідати древній Чернігів.Читав в книзі про собор Св. Спаса 11 ст. з його драконами-семарглами і фрескам присвяченим порам року. Дякую за публікацію.
Page generated Jun. 23rd, 2017 08:45 am
Powered by Dreamwidth Studios