[personal profile] sposterig

Сьогодні день народження моєї бабусі по батьку, Клавдії Федорівни. Царствіє їй небесне, хоч я і атеіст. В перші роки мого життя мої батьки мусили часто переїжджати по цілому Союзу, і мене надовго залишали у діда з бабусею, тому мої найраніші спогади пов’язані з їхньою квартирою і двором, і з бабусиною любов’ю і піклуванням. Вона за натурою була турботливою і доброю людиною, - так згадували всі, хто її знав, - а я ще був першим онуком, тому мені від неї дісталося тепла достатньо на ціле життя. Колись в юності я казав друзям, що ніколи не мерзну, бо «в мене літо в животі»; тепер розумію, що ним мене наповнила бабуся Клава. Я сумую, що вона рано померла – мені було лише дванадцять років, - і я не встиг з нею поспілкуватися як людина з людиною; як казали старші, вона була дуже мудрою особистістю. Цього я сам не дізнався, вона для мене просто бабуся.
Вона народилася в 1923-му році в багатодітній сім’ї залізничника в невеликому мордвинському-мокшанському селі. Її батька через роботу часто переселяли з краю в край, а звідки була її мати – невідомо, бо вона рано померла, і документів не збереглося; Тому ми непевні, чи є в неї (а так і в мене) мокшанське коріння, чи то була просто зупинка в переїздах мого прадіда. Виросла моя бабуся вже з мачухою. Коли почалася Вітчизняна війна, бабуся відразу пішла у медичне училище, і вже у страшному серпні 1941-го вісімнадцятирічною дівчинкою була призвана в армію і пішла на фронт. Мене аж знобить, як уявляю себе на її місці. Вона нічого мені не розповідала про війну, але знаю від батька, що майже два роки провела в позиційних боях під Старою Русою, де совітські війська кілька разів намагалися ззовні прорвати блокаду Ленінграду. Втрати там були страшні, але все-таки медики були не в першій лінії, і тому бабуся вціліла. Мабуть, встигла пройти якісь офіцерські курси, бо закінчувала війну вже лейтенантом медичної служби. Ось запис про один з її орденів:

На фотографії періоду кінця війни вона виглядає приголомшливою високою блондинкою з прямими довгим обличчям, хвилястим волоссям і в золотих погонах, чимось подібною на Любов Орлову, а чимось – на Марлен Дітрих.



Чоловіки, мабуть, казилися – дід раз напідпитку дорікав їй у ревнощах, що якийсь Герой Союзу до неї залицявся, а тоді Герой Союзу – це як зараз поп-зірка. Але, зрозуміло, вийшла вона таки за мого діда, фронтовика (на початку ВОВ він вже служив строкову, тож воював з першого дня), офіцера, який служив у окупаційних військах на території Німеччини; там народився і мій батько. Дід на тодішніх фотографіях симпатичним не виглядає; можливо, в бабусі був і меркантильний розрахунок – але в цьому випадку вона помилилася, дід був ідейним комунякою і нічого собі в тій Німеччині не добув, тільки і вислужив за життя, що двокімнатну хрущовку і горбатого «запорожця». Але була в діда якась вперта харизма і сила впливу – мабуть, цим і підкорив її. Цікаво, що прізвище його вона не взяла. Зрештою, виростили вони двох здорових синів і прожили спокійне забезпечене життя, а це вже немало для того покоління. Працювала все життя фармацевтом, аптекарем, завідуючою аптекою. В зрілому віці була в неї небезпечна хвороба щитовидки, - може, і рак, - через це перенесла операцію, дуже схудла і ослабла, але вижила. Знесла вона і діда, який був людиною важкою, нетерпимою, прискіпливою і критичною до всіх і всього – мусила прощати його неввічливість, а часом і ставити його в рамки. В моєму дитинстві не лінувалася їздити тисячі кілометрів до своїх синів і онука, і бабусею була активною і розвинутою: крім пиріжків і колисанок, я пам’ятаю від неї і постійні походи по музеях, ТЮЗах і цирках (навіть в Москву мене возила на якусь новорічну ялинку у Кремлі), читання мені книжок і уважне розпитування про моє шкільне життя. Бабуся і дід мене балували подарунками, і при цьому справді дізнавалися, що саме я люблю і хочу, і подарунки їхні були мені, малому, справді цінними і радісними. Мама казала, що була здивована тим, як бабуся розпитує мене трирічного, що я хочу їсти – адже в маминій родині дітей до уваги не брали; після цього мама стала вчитися у свекрухи вихованню дітей. І непогано вивчилася .
Померла бабуся від серцевого нападу, коли їй було небагато за шістдесят - швидко і безболісно. Ми жили далеко і довго їхали в поїзді на похорон. В труні я, дванадцятирічний хлопчик, її не впізнав, бо стояв лютий мороз, а я пам’ятав її дуже теплою людиною, і навколо було багато людей, а я пам’ятав її саме моєю, моєю бабусею.

***
Одного разу, коли ми з бабусею кудись їхали в трамваї, я побачив, як якийсь хлопчик гортає паперову іграшку-зкладанку на тему лицарів і замків; і так мені закортіло її! Я цю тему обожнював, а вибір іграшок в радянських магазинах був ніякий. Сказати про це бабусі я посоромився – але вона сама якось це відчула, стала мене розпитувати, що сталося – а тоді підійшла до того хлопчика і дізналася, де воно продавалося. І ми кинули справи і поїхали на дальній край міста в якийсь пісчебумажний потребкооператив і вона купила, купила мені цю справді рідкісну штуку!


(автор її художник Порфіров, виходила вона в 1970-х малими тиражами пару разів)

Який я був радий, досі пам’ятаю. А в минулому році я і сам подарував схожу іграшку такому ж начитаному у лицарстві хлопчику, і він так само був щасливий, і потім щиро ділився захопленням від неї



Так я передав далі трохи радості від моєї бабусі Клавдії :)
From:
Anonymous( )Anonymous This account has disabled anonymous posting.
OpenID( )OpenID You can comment on this post while signed in with an account from many other sites, once you have confirmed your email address. Sign in using OpenID.
User
Account name:
Password:
If you don't have an account you can create one now.
Subject:
HTML doesn't work in the subject.

Message:

 
Notice: This account is set to log the IP addresses of everyone who comments.
Links will be displayed as unclickable URLs to help prevent spam.

Profile

sposterig

July 2017

S M T W T F S
       1
234 5678
9101112131415
1617181920 2122
232425262728 29
3031     

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Aug. 21st, 2017 05:42 pm
Powered by Dreamwidth Studios