[personal profile] sposterig
Друга з двох відвіданих лекцій називалась “Гітлеризм та сталінізм: чому це сталося?», і виступали на ній аж троє доповідачів:
- Анатолій Подольський, історик, директор Українського Центру вивчення історії Холокосту.
- Олександр Пасховер, публіцист, оглядач тижневику “Новое Время”,
- Ілья Пономарьов, російський політемігрант, колишній депутат держдуми Роcії, який 20 березня 2014 року був єдиним, хто голосував проти приєднання Криму до Росії.

Я жодного з них раніше не знав і прийшов заради самої теми. Було надзвичайно цікаво.

А.Подольський говорив в основному не про “чому це сталося”, а “що тепер робити”? Його основною тезою, як мені здалося, була проблема некаяття. Що німці, що росіяни, що українці — так, і українці — як правило, намагаються визначати себе суто як жертв массового терору і заперечують свою співучасть у злочинах або колаборацію з вбивцями. А якщо не відбулося покаяння, то рецидив можливий.

Я думаю, що в Німеччині все ж таки більшість народу і держава розуміють свою провину і каяття є офіційною політикою — і це дуже добре, бо різко знижує ймовірність відновлення терору або війни. В Росії навпаки: ані народ, ані держава не вважають себе в чомусь винними і готові хоч зараз знов розпочати масакри і завоювання; інша справа, що в них на те об'єктивно сил нема, але морального бар'єру перед цим вони не мають. Ми ж в Україні займаємо проміжну позицію: офіційно засуджуємо злочинний терор, але звинувачуємо в ньому лише зовнішніх завойовників, себе ж вважаємо невинними. Але Голодомор не відбувся б без наших місцевих комнезамів і призваних з України солдатів, які виконували злочинні накази. Замаралися ми і колаборацією з гітлерівцями в перші місяці Другої Світової війни, і вбивствами цивільних поляків на Волині в 1943-му, і увесь післявоєнний період радянська цензура і репресії здійснювалися не тільки командірованими, але і місцевими апаратниками і спецслужбістами. Он, в путінській хунті в кожного третього українське прізвище — всі вірно послужили імперії, тому і вилізли в Москві нагору. Нам треба чимскорше покаятися за — на щастя, порівняно нечисельні — злочини, оплакати невинно загиблих, покарати — хай символічно — катів і стукачів, і далі вже рухатися з чистою совістю.

Що ж до рецидиву масових репресій в Україні — я в це не вірю: для державного терору в нас нема ані партій, ані спецслужб, ані ідеології; для погромів ми надто тісно переплетені між собою і вигода для нас важливіша за ненависть. Мовно-етнчна ксенофобія, на сором, в нас зростає, але залишається мізерним і маргінальним трендом. Але встановлення диктатури за латиноамериканським типом і вибіркові репресії у нас можливі. Не дай Бог — до бідності ще додати страх.

О.Пасховер більше зосередився на демографічних причинах: вибухове зростання населення призвело до створення масових знеособлених політичних структур, які і розпочали винищення “зайвих”. Іще він чомусь підкреслив, що гітлеризм був направлений в ідеалізоване минуле, а сталінізм (як якобінство у французській революції) — у майбутнє. І що рецидив масового терору можливий, бо зростання населення триває, а Трамп-Брексіт-ЛеПен є проявами тої ж регрессивної (спрямованої в минуле) ідеології, яка була в нацистів.

Я б не погодився з цими тезами. По-перше, кількість населення в світі ще росте, але народжуваність вже скорочується, в тому числі і в країнах третього світу. Населення доросте до 10-12 мільярдів, а тоді почне скорочуватися. Вже зараз старих все більше і більше, а молодих все менше і менше. Для масових вбивств потрібна неприкаяна молодь — а її вже обмаль. По-друге, для масових репресій потрібна техніка і технологія, а вона в основному в руках гуманістичного Заходу, а потенційні ісламські гітлери не вміють виготовляти отруйні гази.
Що ж до “спрямованості комунізму в майбутнє” - мені це здається оманою, на яку велися і ведуться інтелектуали. Комунізм-більшовизм зовні припудрював себе фразеологією прогресу і праці для прийдешніх поколінь, але насправді будував найвідсталіші, найдрімучіші патріархальні структури що в суспільстві, що в головах своїх підданих. Подивімось на себе: ми ж по рівню мислення відстали від Європи на п'ять поколінь — і саме через комуністичний регрес.

І.Пономарьов вважав, що тоталітаризми були терористичним інструментом еліт по контролю над масами, які намагалися виходити з-під цього контролю. Ведучий його розпитував, чи не страшно йому було одному голосувати проти захвату Криму — він сказав, що страшно, але він це зробив заради того, щоб колись в майбутньому можна було б миритися з Україною, бо не всі росіяни поголовно виявилися загарбниками.

Мені це нагадало два інциденти: той чеський взвод, який один провів бій проти німців під час окупації у 1939-ому, і тих сімох дисидентів, що вийшли на Красну площадь з протестом проти радянського вторгнення у ту саму Чехословаччину у 1968-ому. Таки так, ці символічни акти опору потім дають моральну силу для нащадків — мовляв, ми не всі покидьки і боягузи, були і нормальні. Росії ж теж доведеться колись одужувати, не зможе ж вона психічно хворіти вічно. Чи зможе?

Profile

sposterig

May 2017

S M T W T F S
 123 456
78910 1112 13
14151617181920
2122 2324252627
28293031   

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jun. 29th, 2017 08:07 am
Powered by Dreamwidth Studios