[personal profile] sposterig
Друга з двох відвіданих лекцій називалась “Гітлеризм та сталінізм: чому це сталося?», і виступали на ній аж троє доповідачів:
- Анатолій Подольський, історик, директор Українського Центру вивчення історії Холокосту.
- Олександр Пасховер, публіцист, оглядач тижневику “Новое Время”,
- Ілья Пономарьов, російський політемігрант, колишній депутат держдуми Роcії, який 20 березня 2014 року був єдиним, хто голосував проти приєднання Криму до Росії.

Я жодного з них раніше не знав і прийшов заради самої теми. Було надзвичайно цікаво.

А.Подольський говорив в основному не про “чому це сталося”, а “що тепер робити”? Його основною тезою, як мені здалося, була проблема некаяття. Що німці, що росіяни, що українці — так, і українці — як правило, намагаються визначати себе суто як жертв массового терору і заперечують свою співучасть у злочинах або колаборацію з вбивцями. А якщо не відбулося покаяння, то рецидив можливий.

Я думаю, що в Німеччині все ж таки більшість народу і держава розуміють свою провину і каяття є офіційною політикою — і це дуже добре, бо різко знижує ймовірність відновлення терору або війни. В Росії навпаки: ані народ, ані держава не вважають себе в чомусь винними і готові хоч зараз знов розпочати масакри і завоювання; інша справа, що в них на те об'єктивно сил нема, але морального бар'єру перед цим вони не мають. Ми ж в Україні займаємо проміжну позицію: офіційно засуджуємо злочинний терор, але звинувачуємо в ньому лише зовнішніх завойовників, себе ж вважаємо невинними. Але Голодомор не відбувся б без наших місцевих комнезамів і призваних з України солдатів, які виконували злочинні накази. Замаралися ми і колаборацією з гітлерівцями в перші місяці Другої Світової війни, і вбивствами цивільних поляків на Волині в 1943-му, і увесь післявоєнний період радянська цензура і репресії здійснювалися не тільки командірованими, але і місцевими апаратниками і спецслужбістами. Он, в путінській хунті в кожного третього українське прізвище — всі вірно послужили імперії, тому і вилізли в Москві нагору. Нам треба чимскорше покаятися за — на щастя, порівняно нечисельні — злочини, оплакати невинно загиблих, покарати — хай символічно — катів і стукачів, і далі вже рухатися з чистою совістю.

Що ж до рецидиву масових репресій в Україні — я в це не вірю: для державного терору в нас нема ані партій, ані спецслужб, ані ідеології; для погромів ми надто тісно переплетені між собою і вигода для нас важливіша за ненависть. Мовно-етнчна ксенофобія, на сором, в нас зростає, але залишається мізерним і маргінальним трендом. Але встановлення диктатури за латиноамериканським типом і вибіркові репресії у нас можливі. Не дай Бог — до бідності ще додати страх.

О.Пасховер більше зосередився на демографічних причинах: вибухове зростання населення призвело до створення масових знеособлених політичних структур, які і розпочали винищення “зайвих”. Іще він чомусь підкреслив, що гітлеризм був направлений в ідеалізоване минуле, а сталінізм (як якобінство у французській революції) — у майбутнє. І що рецидив масового терору можливий, бо зростання населення триває, а Трамп-Брексіт-ЛеПен є проявами тої ж регрессивної (спрямованої в минуле) ідеології, яка була в нацистів.

Я б не погодився з цими тезами. По-перше, кількість населення в світі ще росте, але народжуваність вже скорочується, в тому числі і в країнах третього світу. Населення доросте до 10-12 мільярдів, а тоді почне скорочуватися. Вже зараз старих все більше і більше, а молодих все менше і менше. Для масових вбивств потрібна неприкаяна молодь — а її вже обмаль. По-друге, для масових репресій потрібна техніка і технологія, а вона в основному в руках гуманістичного Заходу, а потенційні ісламські гітлери не вміють виготовляти отруйні гази.
Що ж до “спрямованості комунізму в майбутнє” - мені це здається оманою, на яку велися і ведуться інтелектуали. Комунізм-більшовизм зовні припудрював себе фразеологією прогресу і праці для прийдешніх поколінь, але насправді будував найвідсталіші, найдрімучіші патріархальні структури що в суспільстві, що в головах своїх підданих. Подивімось на себе: ми ж по рівню мислення відстали від Європи на п'ять поколінь — і саме через комуністичний регрес.

І.Пономарьов вважав, що тоталітаризми були терористичним інструментом еліт по контролю над масами, які намагалися виходити з-під цього контролю. Ведучий його розпитував, чи не страшно йому було одному голосувати проти захвату Криму — він сказав, що страшно, але він це зробив заради того, щоб колись в майбутньому можна було б миритися з Україною, бо не всі росіяни поголовно виявилися загарбниками.

Мені це нагадало два інциденти: той чеський взвод, який один провів бій проти німців під час окупації у 1939-ому, і тих сімох дисидентів, що вийшли на Красну площадь з протестом проти радянського вторгнення у ту саму Чехословаччину у 1968-ому. Таки так, ці символічни акти опору потім дають моральну силу для нащадків — мовляв, ми не всі покидьки і боягузи, були і нормальні. Росії ж теж доведеться колись одужувати, не зможе ж вона психічно хворіти вічно. Чи зможе?

From:
Anonymous( )Anonymous This account has disabled anonymous posting.
OpenID( )OpenID You can comment on this post while signed in with an account from many other sites, once you have confirmed your email address. Sign in using OpenID.
User
Account name:
Password:
If you don't have an account you can create one now.
Subject:
HTML doesn't work in the subject.

Message:

 
Notice: This account is set to log the IP addresses of everyone who comments.
Links will be displayed as unclickable URLs to help prevent spam.

Profile

sposterig

May 2017

S M T W T F S
 123 456
78910 1112 13
14151617181920
2122 2324252627
28293031   

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jun. 28th, 2017 07:10 am
Powered by Dreamwidth Studios