[personal profile] sposterig
Нещодавно побував на виставці художника Олександра Гнилицького в «Мистецькому Арсеналі».


***
У дворі там стоїть отака інсталяція (це не Гнилицький):

Мені цей образ не сподобався просто рішуче: по-перше, Україна зовсім не тверда і не крихка, цегла і бетон зовсім не підходять; вона пружна і гнучка, її треба робити зі шкіри чи такої гуми, з якої велосипедні шини роблять. По-друге, Крим не відкотився як тут, а відірваний із м’ясом, і по-третє, вона не тоне, як Тітаник, а похитується на хвилях, як айсберг.

На вході в зал інша інсталяція – турбіна літака. Її для чогось оглядала співробітниця, і мені здалося це метафорою: ось ревоне воно – і дівчину зідме на порох.


А це теж метафора, але трохи тупувата: через затягнене чорною тканиною вікно галереї сяють золоті куполи пресвятої фофудьї.


***
Тепер до самого художника. Я про нього не знав нічого, тільки після виставки вже почитав у вікіпедії. В цілому не скажу, щоб його творчість особливо мене зворушила чи надихнула, але було цікаво і якось ностальгічно. Як мені здалося, він відобразив у своїх картинах і інсталяціях той схиблений і химерний пізньо- і пострадянський світ, в якому я зростав, і я на рівні асоціацій багато чого впізнавав.


Цей хтонічний ящірогопник чомусь названий там Крокодилом Гєною, але скоріше це його внук, який діда Гєну здав чорним ріелторам, а отримане бабло пустив в ті мутні бізнеси, що застелили небо над землею.

А це просто двері якогось – будь-якого – совучрєждєнія, по яких я ще встиг походити: цей ракушняк увійшов у моду наприкінці брєжнєвізму, а подальша національна бідність не дала змоги його замінити ще протягом пари десятиріч, і ще досі він де-не-де трапляється. А чорні двері – очевидна метафора згубленого у чергах часу життя.
.

Ця картина називається «Киргизський посол».

Сюжет цікавий, але я сам у Центральній Азії багато пожив і скажу, що то всьо застарілий наівняк – вважати, ніби Ex oriente іде якийсь lux, і люди там мають дитячо-безпосередній контакт із природною мудрістю дао і тому подібне. Якби було так, не жили б вони у пилюці і неволі. Кормільцев сказав: «И я вдруг понимаю / Что китайцы тоже не знают», і був правий.

Було на виставці багато інсталяцій, але я цей жанр не люблю. Мені сподобалася лише одна: в залі з вигородок зроблена ніби кімната, в ній крісла-мішки і пахне зіллям. На білих стінах спроектований інтер’єр звичайною житлової кімнати. Але поступово по стінах почне повзти димок, потім все починає танути і дрижати, і нарешті розпливається і розчиняється у хаотично пливучому димі; дим поступово згасає і кімната знов з нього проявляється і втілюється. Все вертається у норму до наступного розчинення. Я кілька таких циклів там просидів, ніби справді накурений.


А це «Шоколадна фабрика» - мені здалося, що це фабрика Карли-Марли на Московській площі. Я повз неї багато років ходив і їздив, бо і жив, і працював у Голосієвському районі. На картині якесь тривожне небо; я б теж підтвердив, воно там саме таке.


А взагалі, на моє сприйняття, Гнилицького цікавив образ глибини, занурення у могутні водяні маси, потопання в темному потоці. Таких картин в нього багато, ось деякі




Мене теж загіпнотизувала ця глибина.


***

Profile

sposterig

May 2017

S M T W T F S
 123 456
78910 1112 13
14151617181920
2122 2324252627
28293031   

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jun. 28th, 2017 04:26 am
Powered by Dreamwidth Studios