[personal profile] sposterig
В п’ятницю завітав на Мистецький Арсенал на філософський диспут на тему свідомості, усвідомлення свого «Я». Надзвичайно цікаво, хоч і закоротко!

В основному говорили про нові технологічні можливості, які дозволяють змінити відчуття себе, свого тіла, локації своєї «душі» (того внутрішнього ока, яким ми на себе постійно дивимось). Згадувався і Олівер Сакс з описаними ним патолого-експериментами над нервовою системою. Говорили і про мову як одного з носіїв свідомості і, відповідно, один з визначальних факторів самоусвідомлення. Але більше про технології, завдяки яким наука може випередити філософію у цьому питанні. Наприклад, якщо винести свій зір назовні за допомогою шолома віртуальної реальності, на який транслюється картинка з відеокамери на дроні – тобто бачити себе з відстані, який слухняний об’єкт. Або експерименти по комп’ютерному моделюванню мозку – поки що йдеться про примітивних тварин, але колись дійде і до людини; чи буде комп’ютерна програма-мозок мати свідомість, хоча б таку, як в тварини? А мозок, штучно зібраний з біоматеріалів? Цікаво.
Я ж іще замислився над іншим аспектом: свідомість певним чином залежить і від соціально-культурного на’вчення. Мені здається, навіть через операцію феноменологічної редукції повністю позбавитись від соціальної складової розуму неможливо. Я гадаю, що, наприклад, в людини даоського виховання навіть акт ноезіса буде більш сприймаючим, а в людини капіталістичного виховання – більш спрямованим. Це як вигонка спирту: як не очищуй, а мікроскопічна частка вихідної сировини все одно залишиться і додасть смакового відтінку. Тож я до чого: наприклад, якихось три покоління тому національність сприймалася як незмінна визначальна даність – а тепер вже прімордіалізм зписаний в утиль (ну, у нас ще не зовсім, але ми відсталі), і конструювання національної ідентичності розкладено на кроки і елементи. Так ось, можливо, гуманітарні науки розвинуться і до того, щоби технологічно показати, як конструюються найглибші засади особистості і навіть оця свідомість свого «я»? Цей напрямок не менш цікавий, ніж технологічні експерименти.
Дуже важливо і цікаво зрозуміти, як виникає і функціонує свідомість, і що може бути її носієм.

***
Субота була інтенсивно наповнена культурним дозвіллям і спілкуванням з моєю племінницею-підлітком. Вона тягнеться до поп-культури і хіпстерства, а я це підтримую – мангу їй купую, фентезі книжки, обговорюю серіали і все таке. Тож повіз її спочатку на Миcтецький Арсенал. Там вона зустрілася із подругами, і вони пішли собі тусуватися, там багато чого цікавого – на кожному стенді якийсь перформанс, дискусія, гра. А я зустрів товариша і ми спочатку пішли на автограф-сесію до Віталія Портнікова, який видав поетичний роман «Евора» – але він нічого не розповідав, а просто підписувався, то ми пішли собі по виставках. Дуже кльові, всі на видавничу тематику: роботи книжкових і журнальних ілюстраторів 19-20-го сторічь, каліграфісти-шрифтовики, ще такий макабр-реаліст, який обігрує радянські писані оголошення і лозунги.
Найцікавішою, звичайно, виявилася експозиція легендарних ілюстрацій Анатолія Базилевича до «Енеїди» Котляревського: і самих графічних картин, і робочих матеріалів до них – ескізів та кінозаписів.

Я там сформулював собі соціально-історичне спостереженння: хоча «Енеїда» була першим текстом, що описував українців, її ніяк не можна сприйняти як націєтворчий текст на кшталт «Лузіадів» чи «Фауста», чи «Уленшпігеля» - надто вже блазнярський він. Але ось цей комплект ілюстрацій дивним чином осерйознив сприйняття «Енеїди»: іронічні образи картинок якраз і знешкодили хохмацтво змісту, і його персонажі піднялися з циркових клоунів до акторів театральної комедії. Базилевич показав тих козаків та козачок як архетипні зразки національного характеру, як, свого роду, ікони-канони. До нього персонажі були просто смішні, і тому трохи жалюгідні (ясно, що інакше б імперія цього не допустила до друку, але все одно трохи ніяково). А після нього сприйняття стало іншим: ген які вони велетні та красуні! – то хай поваляють дурня, це їх не зможе принизити. Анатолій Базилевич ніби протер скло, крізь яке ми дивимося на ту епоху.

***
Далі ми всі поїхали на Пейзажну алею, де відбувався фестиваль вуличної музики і співали і грали десяток дуже різних музикантів і груп. Ми особливо уважно послухали виступ дитячої групи «Бі-Фор» на «Локації маленьких інтелігентів», нам сподобалося.

***
А потім ми, втомлені, поїхали до себе у райцентр, де одночасно ішли два музичних заходи: в пабі ми зустрілися з усією ріднею і послухали джазовий концерт в рамках щорічного фестивалю «Компот»; концерт був цікавий, а вів його відомий джазист і критик Олексій Коган.

А на площі йшов місцевий аналогічний фестиваль вуличної музики – грала якась інді-група, і було досить багато слухачів, і плескався кольоровий фонтан.

Я радів зі свого містечка, в моїй юності воно було безпросвітно нудне, а зараз буяє культурою. Все-таки Україна швидко розвивається.
From:
Anonymous( )Anonymous This account has disabled anonymous posting.
OpenID( )OpenID You can comment on this post while signed in with an account from many other sites, once you have confirmed your email address. Sign in using OpenID.
User
Account name:
Password:
If you don't have an account you can create one now.
Subject:
HTML doesn't work in the subject.

Message:

 
Notice: This account is set to log the IP addresses of everyone who comments.
Links will be displayed as unclickable URLs to help prevent spam.

Profile

sposterig

July 2017

S M T W T F S
       1
234 5678
9101112131415
1617181920 2122
232425262728 29
3031     

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Aug. 22nd, 2017 01:39 am
Powered by Dreamwidth Studios