[personal profile] sposterig
В п’ятницю завітав на Мистецький Арсенал на філософський диспут на тему свідомості, усвідомлення свого «Я». Надзвичайно цікаво, хоч і закоротко!

В основному говорили про нові технологічні можливості, які дозволяють змінити відчуття себе, свого тіла, локації своєї «душі» (того внутрішнього ока, яким ми на себе постійно дивимось). Згадувався і Олівер Сакс з описаними ним патолого-експериментами над нервовою системою. Говорили і про мову як одного з носіїв свідомості і, відповідно, один з визначальних факторів самоусвідомлення. Але більше про технології, завдяки яким наука може випередити філософію у цьому питанні. Наприклад, якщо винести свій зір назовні за допомогою шолома віртуальної реальності, на який транслюється картинка з відеокамери на дроні – тобто бачити себе з відстані, який слухняний об’єкт. Або експерименти по комп’ютерному моделюванню мозку – поки що йдеться про примітивних тварин, але колись дійде і до людини; чи буде комп’ютерна програма-мозок мати свідомість, хоча б таку, як в тварини? А мозок, штучно зібраний з біоматеріалів? Цікаво.
Я ж іще замислився над іншим аспектом: свідомість певним чином залежить і від соціально-культурного на’вчення. Мені здається, навіть через операцію феноменологічної редукції повністю позбавитись від соціальної складової розуму неможливо. Я гадаю, що, наприклад, в людини даоського виховання навіть акт ноезіса буде більш сприймаючим, а в людини капіталістичного виховання – більш спрямованим. Це як вигонка спирту: як не очищуй, а мікроскопічна частка вихідної сировини все одно залишиться і додасть смакового відтінку. Тож я до чого: наприклад, якихось три покоління тому національність сприймалася як незмінна визначальна даність – а тепер вже прімордіалізм зписаний в утиль (ну, у нас ще не зовсім, але ми відсталі), і конструювання національної ідентичності розкладено на кроки і елементи. Так ось, можливо, гуманітарні науки розвинуться і до того, щоби технологічно показати, як конструюються найглибші засади особистості і навіть оця свідомість свого «я»? Цей напрямок не менш цікавий, ніж технологічні експерименти.
Дуже важливо і цікаво зрозуміти, як виникає і функціонує свідомість, і що може бути її носієм.

***
Субота була інтенсивно наповнена культурним дозвіллям і спілкуванням з моєю племінницею-підлітком. Вона тягнеться до поп-культури і хіпстерства, а я це підтримую – мангу їй купую, фентезі книжки, обговорюю серіали і все таке. Тож повіз її спочатку на Миcтецький Арсенал. Там вона зустрілася із подругами, і вони пішли собі тусуватися, там багато чого цікавого – на кожному стенді якийсь перформанс, дискусія, гра. А я зустрів товариша і ми спочатку пішли на автограф-сесію до Віталія Портнікова, який видав поетичний роман «Евора» – але він нічого не розповідав, а просто підписувався, то ми пішли собі по виставках. Дуже кльові, всі на видавничу тематику: роботи книжкових і журнальних ілюстраторів 19-20-го сторічь, каліграфісти-шрифтовики, ще такий макабр-реаліст, який обігрує радянські писані оголошення і лозунги.
Найцікавішою, звичайно, виявилася експозиція легендарних ілюстрацій Анатолія Базилевича до «Енеїди» Котляревського: і самих графічних картин, і робочих матеріалів до них – ескізів та кінозаписів.

Я там сформулював собі соціально-історичне спостереженння: хоча «Енеїда» була першим текстом, що описував українців, її ніяк не можна сприйняти як націєтворчий текст на кшталт «Лузіадів» чи «Фауста», чи «Уленшпігеля» - надто вже блазнярський він. Але ось цей комплект ілюстрацій дивним чином осерйознив сприйняття «Енеїди»: іронічні образи картинок якраз і знешкодили хохмацтво змісту, і його персонажі піднялися з циркових клоунів до акторів театральної комедії. Базилевич показав тих козаків та козачок як архетипні зразки національного характеру, як, свого роду, ікони-канони. До нього персонажі були просто смішні, і тому трохи жалюгідні (ясно, що інакше б імперія цього не допустила до друку, але все одно трохи ніяково). А після нього сприйняття стало іншим: ген які вони велетні та красуні! – то хай поваляють дурня, це їх не зможе принизити. Анатолій Базилевич ніби протер скло, крізь яке ми дивимося на ту епоху.

***
Далі ми всі поїхали на Пейзажну алею, де відбувався фестиваль вуличної музики і співали і грали десяток дуже різних музикантів і груп. Ми особливо уважно послухали виступ дитячої групи «Бі-Фор» на «Локації маленьких інтелігентів», нам сподобалося.

***
А потім ми, втомлені, поїхали до себе у райцентр, де одночасно ішли два музичних заходи: в пабі ми зустрілися з усією ріднею і послухали джазовий концерт в рамках щорічного фестивалю «Компот»; концерт був цікавий, а вів його відомий джазист і критик Олексій Коган.

А на площі йшов місцевий аналогічний фестиваль вуличної музики – грала якась інді-група, і було досить багато слухачів, і плескався кольоровий фонтан.

Я радів зі свого містечка, в моїй юності воно було безпросвітно нудне, а зараз буяє культурою. Все-таки Україна швидко розвивається.

Date: 2017-05-23 09:48 pm (UTC)
gvynt: (Default)
From: [personal profile] gvynt
А що то за містечко?

Profile

sposterig

May 2017

S M T W T F S
 123 456
78910 1112 13
14151617181920
2122 2324252627
28293031   

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jun. 23rd, 2017 08:46 am
Powered by Dreamwidth Studios