[personal profile] sposterig
Вечорами намагаюся завантажувати мозок споживанням фільмів, політичних ток-шоу і аудіокнижок. Без цього впадаю в сум.

Попалося кілька фільмів про зіткнення сучасності з архаїкою:

• «The Forgiveness of Blood», американсько-албанський фільм про сьогоденну Албанію. Знято майже документально. Про те, що «Конун» - давньоалбанський кодекс поведінки і стосунків між племенами і родами – досі діє. А стоїть цей кодекс на кровній помсті. Сюжет такий: сусід зарізав сусіда в сварці за земельну ділянку, і втік. Його синів-школярів старійшини прирікають на домашнє ув'язнення, їм не можна виходити назовні, і їхній сестрі доводиться кинути школу і почати заробляти дрібною торгівлею. Як з'ясовується з розмов, домашнє ув'язнення може тривати багато років. Хлопці починають казитися. Кровники стріляють по їхніх вікнах, підпалюють конюшню. В справу втручаються старійшини-посередники. Цікаво, що весь сюжет крутиться навколо правил «Конуну», а ось релігійні норми і догми не згадуються жодного разу – ані християнські, ані мусульманські (серед албанців поширені обидві релігії); я і сам помітив, що для албанців релігія менш важлива, ніж родові стосунки. Врешті решт, для старшого сина-підлітка домовляються замінити смерть на вигнання – він йде з рідного міста і ніколи не зможе повернутися.

UPD: через пару днів обговорював цей фільм з місцевими колегами, і вони розказали мені, що цього року в столичній школі відбулося вбивство підлітка по кровній помсті: http://www.balkaninsight.com/en/article/kosovo-youngster-mysteriusly-killed-near-school .

• Документалка компанії Vice News «Ісламська Держава» - про ту ісламістську партію, що цього року завоювала пів-Сирії і пів-Іраку. Репортери пожили всередині цього суспільства і зняли, що побачили, майже без коментарів. Політичної і військової тематики в фільмі обмаль – в основному він про те, як ісламісті організують повсякденне життя. Моторошно. Моторошно, хоча крові і жорстокості у фільмі мало – пару разів показані трупи розстріляних людей на тротуарі, відрубані голови, насаджені на прути паркану, і розіп’ятий на хресті злочинець. Але весь жах, по-перше, в тому, наскільки накручені, зазомбовані, індоктриновані (або надресировані страхом?) мешканці цього щойновстановленого халіфату, і по-друге, в тому, який ретельний, детальний контроль за кожним кроком кожної людини намагаються встановити партійні комісари – контроль за одягом, бізнесом, поведінкою. Говорять вони при цьому архаїчною мовою цитат з Корану і проголошують навіть не середньовічні, а дикунські ідеали патріархального роду і знищення всіх чужовірців. Однак мені здається, що це лише оболонка, а суть цього руху цілком модерна. В ісламському суспільстві раннього середньовіччя між владою ідеологізованої держави і особистістю лежала «прокладка» у вигляді племені і роду, і традиційні стосунки і правила пом’якшували тиск держави і певною мірою захищали особистість, залишаючи їй якусь зону приватності. А в «Ісламській Державі» 2014 року (який це рік за мусульманським календарем?) жодного посередника нема, партія=держава напряму вибиває ногою двері у особисте життя і ввалюється туди з автоматом напоготові. Ці ісламісти – це ті самі більшовики, есесівці, хунвейбіни, червоні кхмери, яких ми вже були наїлися у 20 сторіччі до огиди. І ось вони повертаються.

• Фільм «Зулу» - детектив-бойовик про сучасну Південно-Африканську Республіку. Яскравий, динамічний, страшний фільм. Показано, з якою легкістю і фізіологічним задоволенням люди ріжуть, рубають, стріляють, забивають кулаками один одного. Я читав, що у ПАР один з найвищих у світі показників вбивств, а фільм це проілюстрував. Хоча, судячи зі свіжих повідомлень, наша Лугандонія незабаром випередить її. Різанина, тортури, вбивства там відбуваються так само легко і безкарно.

• Сходив у єдиний місцевий кінотеатр на «The Maze Runner»: неоковирна забрехальна претензійна плутанина. Хотіли ніби показати боротьбу особистості проти племінного устрою, а вийшли туруси на колесах і лайно на лопаті.


• Сходив у єдиний місцевий театр на драму місцевого автора, називається «Водоворот». Зал був майже порожній – десь п’ятнадцять глядачів на триста місць, але спектакль не відмінили. Я діалогів не розумів, звичайно. Але сюжет ясний, хоча і тупуватий: за вікном іде якась з югославських війн, а в багатій квартирі чоловіки теревенять за політику і ідеологію. Потім один з них довго свариться з жінкою і зрештою душить її телефонним проводом. При цьому постійно випивають, що, взагалі-то не правдоподібно – албанці п’ють дуже мало. Постановка погана, а актори грали добре.


• Сходив у єдиний місцевий виставковий зал – там демонстрували матеріали якогось недавнього арт-проекту з сусідньої Чорногорії. Митець намагався якось взаємодіяти з людьми на вулицях і якось це відрефлексувати через фото і відео. Вийшло нецікаво і не дуже красиво.



Дивно, що політична символіка досі залишається гарячою темою для митців – здавалося б, п’ятнадцять років минуло, вже всі політичні рефлексії зруйновані-перебудовані-пережиті. Аж ні, і зараз пече.

Profile

sposterig

July 2017

S M T W T F S
       1
234 5678
9101112131415
1617181920 2122
232425262728 29
3031     

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Aug. 22nd, 2017 01:28 am
Powered by Dreamwidth Studios