[personal profile] sposterig
Вечорами намагаюся завантажувати мозок споживанням фільмів, політичних ток-шоу і аудіокнижок. Без цього впадаю в сум.

Попалося кілька фільмів про зіткнення сучасності з архаїкою:

• «The Forgiveness of Blood», американсько-албанський фільм про сьогоденну Албанію. Знято майже документально. Про те, що «Конун» - давньоалбанський кодекс поведінки і стосунків між племенами і родами – досі діє. А стоїть цей кодекс на кровній помсті. Сюжет такий: сусід зарізав сусіда в сварці за земельну ділянку, і втік. Його синів-школярів старійшини прирікають на домашнє ув'язнення, їм не можна виходити назовні, і їхній сестрі доводиться кинути школу і почати заробляти дрібною торгівлею. Як з'ясовується з розмов, домашнє ув'язнення може тривати багато років. Хлопці починають казитися. Кровники стріляють по їхніх вікнах, підпалюють конюшню. В справу втручаються старійшини-посередники. Цікаво, що весь сюжет крутиться навколо правил «Конуну», а ось релігійні норми і догми не згадуються жодного разу – ані християнські, ані мусульманські (серед албанців поширені обидві релігії); я і сам помітив, що для албанців релігія менш важлива, ніж родові стосунки. Врешті решт, для старшого сина-підлітка домовляються замінити смерть на вигнання – він йде з рідного міста і ніколи не зможе повернутися.

UPD: через пару днів обговорював цей фільм з місцевими колегами, і вони розказали мені, що цього року в столичній школі відбулося вбивство підлітка по кровній помсті: http://www.balkaninsight.com/en/article/kosovo-youngster-mysteriusly-killed-near-school .

• Документалка компанії Vice News «Ісламська Держава» - про ту ісламістську партію, що цього року завоювала пів-Сирії і пів-Іраку. Репортери пожили всередині цього суспільства і зняли, що побачили, майже без коментарів. Політичної і військової тематики в фільмі обмаль – в основному він про те, як ісламісті організують повсякденне життя. Моторошно. Моторошно, хоча крові і жорстокості у фільмі мало – пару разів показані трупи розстріляних людей на тротуарі, відрубані голови, насаджені на прути паркану, і розіп’ятий на хресті злочинець. Але весь жах, по-перше, в тому, наскільки накручені, зазомбовані, індоктриновані (або надресировані страхом?) мешканці цього щойновстановленого халіфату, і по-друге, в тому, який ретельний, детальний контроль за кожним кроком кожної людини намагаються встановити партійні комісари – контроль за одягом, бізнесом, поведінкою. Говорять вони при цьому архаїчною мовою цитат з Корану і проголошують навіть не середньовічні, а дикунські ідеали патріархального роду і знищення всіх чужовірців. Однак мені здається, що це лише оболонка, а суть цього руху цілком модерна. В ісламському суспільстві раннього середньовіччя між владою ідеологізованої держави і особистістю лежала «прокладка» у вигляді племені і роду, і традиційні стосунки і правила пом’якшували тиск держави і певною мірою захищали особистість, залишаючи їй якусь зону приватності. А в «Ісламській Державі» 2014 року (який це рік за мусульманським календарем?) жодного посередника нема, партія=держава напряму вибиває ногою двері у особисте життя і ввалюється туди з автоматом напоготові. Ці ісламісти – це ті самі більшовики, есесівці, хунвейбіни, червоні кхмери, яких ми вже були наїлися у 20 сторіччі до огиди. І ось вони повертаються.

• Фільм «Зулу» - детектив-бойовик про сучасну Південно-Африканську Республіку. Яскравий, динамічний, страшний фільм. Показано, з якою легкістю і фізіологічним задоволенням люди ріжуть, рубають, стріляють, забивають кулаками один одного. Я читав, що у ПАР один з найвищих у світі показників вбивств, а фільм це проілюстрував. Хоча, судячи зі свіжих повідомлень, наша Лугандонія незабаром випередить її. Різанина, тортури, вбивства там відбуваються так само легко і безкарно.

• Сходив у єдиний місцевий кінотеатр на «The Maze Runner»: неоковирна забрехальна претензійна плутанина. Хотіли ніби показати боротьбу особистості проти племінного устрою, а вийшли туруси на колесах і лайно на лопаті.


• Сходив у єдиний місцевий театр на драму місцевого автора, називається «Водоворот». Зал був майже порожній – десь п’ятнадцять глядачів на триста місць, але спектакль не відмінили. Я діалогів не розумів, звичайно. Але сюжет ясний, хоча і тупуватий: за вікном іде якась з югославських війн, а в багатій квартирі чоловіки теревенять за політику і ідеологію. Потім один з них довго свариться з жінкою і зрештою душить її телефонним проводом. При цьому постійно випивають, що, взагалі-то не правдоподібно – албанці п’ють дуже мало. Постановка погана, а актори грали добре.


• Сходив у єдиний місцевий виставковий зал – там демонстрували матеріали якогось недавнього арт-проекту з сусідньої Чорногорії. Митець намагався якось взаємодіяти з людьми на вулицях і якось це відрефлексувати через фото і відео. Вийшло нецікаво і не дуже красиво.



Дивно, що політична символіка досі залишається гарячою темою для митців – здавалося б, п’ятнадцять років минуло, вже всі політичні рефлексії зруйновані-перебудовані-пережиті. Аж ні, і зараз пече.

From:
Anonymous( )Anonymous This account has disabled anonymous posting.
OpenID( )OpenID You can comment on this post while signed in with an account from many other sites, once you have confirmed your email address. Sign in using OpenID.
User
Account name:
Password:
If you don't have an account you can create one now.
Subject:
HTML doesn't work in the subject.

Message:

 
Notice: This account is set to log the IP addresses of everyone who comments.
Links will be displayed as unclickable URLs to help prevent spam.

Profile

sposterig

July 2017

S M T W T F S
       1
234 5678
9101112131415
1617181920 2122
232425262728 29
3031     

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Aug. 24th, 2017 10:37 am
Powered by Dreamwidth Studios