[personal profile] sposterig
Читаючи розповіді тих, хто зараз живе в розламаному розбитому Донбасі, терпить страх, холод, голод, я дуже їм співчуваю. Буквально - співЧУВаю, відчуваю шкірою цей холод, цей сморід, і нервові дрижаки від вибухів. У мене змала була занадто розвинута емпатія, що дуже мені заважало в житті; фізичний тілесний дискомфорт я погано переношу, а смертельний ризик я переживав лише пару разів у житті, і коли згадую це, то відчуваю тошнотворні памороки, настільки мені досі від того страшно. Тож мені справді, чесно, дуже їх шкода. Уявляю собі, як би мої батьки жили, коли б в їхньому будинку, в кімнаті мого дитинства проламало стіну снарядом, а воду відключили і треба тягати на п'ятий поверх? Дуже мені всіх шкода, і лугандонців тих дурних. Якби я знав, що дійде до такого - і якби я міг на це вплинути - я б сказав: "Забирайте і забирайтеся, хай це буде наша поразка і ваша перемога, живіть як знаєте, тільки живіть! Не вбивайте і не вмирайте, живіть." Шкурне спів-відчуття волає: "Мир, мир за будь-яку ціну, чорт з ними з ідеалами і зі справедливістю, не треба того героїзму і тих героїв, не треба війни, тільки щоби всі жили! "

Але маю я і інший, такий самий безпосередній шкурний досвід, який так само нестерпний мені і кожна згадка якого скручує мене відразою: це підлітковий досвід насилля і безсилля - досвід гопнічих наїздів. Цих примружених пильних порожніх очей, дурного прокуреного запаху з рота, холоду в спину від того, що вони оточили мене, цих зневажливих розпоряджень крізь зуби "шо в кишені показуй", власних млявих від страху ніг і таких самих холодних дрижаків потім - від гніву і сорому на себе, на них, на всіх. І ось згадуючи їх з мого отроцтва, я знову бачу їх в записах на ютубі, де вони тепер бродять з трикольоровими нашивками і зброєю і чинять те саме і говорять так само, і тепер вони вже просто вистрілили б мені в спину, і вибили б двері в мою квартиру і увійшли б як хазяї, і плювали б на мою підлогу, і я був би так само паралізований страхом і соромом. Холодний жах мене пробирає, і я знову визнаю, що війна необхідна, неуникненна, цю наволоч треба зупинити там, щоби вони не вломилися сюди, зупинити за будь-яку ціну, і в тому числі за ціну страждань мирних мешканців, бо між стражданням і приниженням вони обрали приниження, а отримали і його, і страждання, і спасибі тим людям, що стріляють в ту сволоту замість мене. І так, я б погодився мучитися від холоду і голоду, тільки щоб не відчувати страху і приниження від тієї сволоти, це мені нестерпно. Краще буду дрижати в розбитому будинку чи в окопі, але їх не терпітиму.

Profile

sposterig

July 2017

S M T W T F S
       1
234 5678
9101112131415
1617181920 2122
232425262728 29
3031     

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Aug. 22nd, 2017 02:55 pm
Powered by Dreamwidth Studios