[personal profile] sposterig
Читаючи розповіді тих, хто зараз живе в розламаному розбитому Донбасі, терпить страх, холод, голод, я дуже їм співчуваю. Буквально - співЧУВаю, відчуваю шкірою цей холод, цей сморід, і нервові дрижаки від вибухів. У мене змала була занадто розвинута емпатія, що дуже мені заважало в житті; фізичний тілесний дискомфорт я погано переношу, а смертельний ризик я переживав лише пару разів у житті, і коли згадую це, то відчуваю тошнотворні памороки, настільки мені досі від того страшно. Тож мені справді, чесно, дуже їх шкода. Уявляю собі, як би мої батьки жили, коли б в їхньому будинку, в кімнаті мого дитинства проламало стіну снарядом, а воду відключили і треба тягати на п'ятий поверх? Дуже мені всіх шкода, і лугандонців тих дурних. Якби я знав, що дійде до такого - і якби я міг на це вплинути - я б сказав: "Забирайте і забирайтеся, хай це буде наша поразка і ваша перемога, живіть як знаєте, тільки живіть! Не вбивайте і не вмирайте, живіть." Шкурне спів-відчуття волає: "Мир, мир за будь-яку ціну, чорт з ними з ідеалами і зі справедливістю, не треба того героїзму і тих героїв, не треба війни, тільки щоби всі жили! "

Але маю я і інший, такий самий безпосередній шкурний досвід, який так само нестерпний мені і кожна згадка якого скручує мене відразою: це підлітковий досвід насилля і безсилля - досвід гопнічих наїздів. Цих примружених пильних порожніх очей, дурного прокуреного запаху з рота, холоду в спину від того, що вони оточили мене, цих зневажливих розпоряджень крізь зуби "шо в кишені показуй", власних млявих від страху ніг і таких самих холодних дрижаків потім - від гніву і сорому на себе, на них, на всіх. І ось згадуючи їх з мого отроцтва, я знову бачу їх в записах на ютубі, де вони тепер бродять з трикольоровими нашивками і зброєю і чинять те саме і говорять так само, і тепер вони вже просто вистрілили б мені в спину, і вибили б двері в мою квартиру і увійшли б як хазяї, і плювали б на мою підлогу, і я був би так само паралізований страхом і соромом. Холодний жах мене пробирає, і я знову визнаю, що війна необхідна, неуникненна, цю наволоч треба зупинити там, щоби вони не вломилися сюди, зупинити за будь-яку ціну, і в тому числі за ціну страждань мирних мешканців, бо між стражданням і приниженням вони обрали приниження, а отримали і його, і страждання, і спасибі тим людям, що стріляють в ту сволоту замість мене. І так, я б погодився мучитися від холоду і голоду, тільки щоб не відчувати страху і приниження від тієї сволоти, це мені нестерпно. Краще буду дрижати в розбитому будинку чи в окопі, але їх не терпітиму.
From:
Anonymous( )Anonymous This account has disabled anonymous posting.
OpenID( )OpenID You can comment on this post while signed in with an account from many other sites, once you have confirmed your email address. Sign in using OpenID.
User
Account name:
Password:
If you don't have an account you can create one now.
Subject:
HTML doesn't work in the subject.

Message:

 
Notice: This account is set to log the IP addresses of everyone who comments.
Links will be displayed as unclickable URLs to help prevent spam.

Profile

sposterig

October 2017

S M T W T F S
1234567
891011 121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Oct. 21st, 2017 01:21 am
Powered by Dreamwidth Studios