Дискусія про міжетнічне примирення
Jul. 1st, 2017 10:54 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
sposterigПозавчора був на дискусії "Українці, поляки, євреї: примирення через критичний погляд на себе". Три промовця: від українців теле-депутат Микола Княжицький, від євреїв - Йосиф Зісельс, колишній дисидент, голова якогось із єврейських об'єднань, від поляків - Антоній Стефанович, голова якогось із польських об'єднань. До них були обіцяні ще і історики, в якості експертів: українка Наталя Яковенко, єврейка Ірина Фрідман і полька Оля Гнатюк. Я з них усіх знав лише Зісельса і Яковенко, на них і клюнув; на жаль, Яковенко якраз і не було, замість неї прийшов дядько, я забув, як його звати.
Враження залишилося у мене плутане. З одного боку, про це говорити і цікаво, і важливо. З іншого боку, великий ризик звалитися у розборки і звинувачення і просто базар-вокзал. Як на мене, так і вийшло. Спочатку всі виступаючи ніби стверджували, що каятися і мірятися образами нема сенсу, треба думати про майбутнє - але далі все-таки все перетворилося саме на (ввічливий і інтелігентний, але) перелік взаємних образ: єврейські погроми, волинська ржезь і операція "Вісла". І заявленого "критичного погляду на себе" не було. Поляк Стефанович надто літній і малоосвічений для якоїсь історичної дискусії, Княжицький шовіністичний, а євреям у чому каятись, якщо у них не було ані держави, ані армії, і наробити іншим терору вони навіть при бажанні не могли? Фашики євреїв звинувачують у більшовицькому терорі, але це якраз висвітлила польська істориня Гнатюк (цікава, хочу її почитати), яка зробила історичне дослідження про Львів у війні на матеріалі особистих спогадів мешканців: то вона каже, що коли прийшли німці, то місцеві люди видавали тих євреїв, які перед тим прийшли із більшовиками, і навпаки, ховали своїх євреїв-сусідів, бо ті свої. Тобто межа пройшла не по нації, а по політичній приналежнлсті і по приналежності до громади.
В цілому, я залишився неспокійним, дискусія показала, що певна напруга є. Ті, що виступали від українців (в тому числі і із залу) різко відмовлялися в чомусь каятися. Досліджувати - так, але не вибачатися. Я так скажу: коли на мене моя колишня жінка ображалася, я не досліджував, хто з нас і наскільки правий чи винуватий; я хотів з нею жити в злагоді і тому вибачався. З мене корона не впаде, а їй приємно, і шкандаль швидше минає (тактично - допомагало. Правда, стратегічно сім'ю не врятувало). Так от я б на місці професійних українців типу Княжицького покаявся б перед сусідами, що б там не відчував чи думав - просто заради злагоди з ними. Але ж я не патріот зі схрону, а європеєць з кав'ярні, серед наших інтелектуалів моя позиція не в моді. Я думав, шовіністи тільки в україномовній блогосфері домінують, а схоже, що в реалі теж.
Ну і хай з тим і лишаються, а я їду завтра до Відня, і буде в мене ненадовго персональна європейська Україна. Здається мені, краще всього в історії українцям жилося за цісаря. Ох, пошвидше б ми інтегрувалися в Євросоюз, бо інакше з нас або комісари кров ссуть, або власні корупціонери, а фашики їх відштовхують, бо теж хочуть.
Враження залишилося у мене плутане. З одного боку, про це говорити і цікаво, і важливо. З іншого боку, великий ризик звалитися у розборки і звинувачення і просто базар-вокзал. Як на мене, так і вийшло. Спочатку всі виступаючи ніби стверджували, що каятися і мірятися образами нема сенсу, треба думати про майбутнє - але далі все-таки все перетворилося саме на (ввічливий і інтелігентний, але) перелік взаємних образ: єврейські погроми, волинська ржезь і операція "Вісла". І заявленого "критичного погляду на себе" не було. Поляк Стефанович надто літній і малоосвічений для якоїсь історичної дискусії, Княжицький шовіністичний, а євреям у чому каятись, якщо у них не було ані держави, ані армії, і наробити іншим терору вони навіть при бажанні не могли? Фашики євреїв звинувачують у більшовицькому терорі, але це якраз висвітлила польська істориня Гнатюк (цікава, хочу її почитати), яка зробила історичне дослідження про Львів у війні на матеріалі особистих спогадів мешканців: то вона каже, що коли прийшли німці, то місцеві люди видавали тих євреїв, які перед тим прийшли із більшовиками, і навпаки, ховали своїх євреїв-сусідів, бо ті свої. Тобто межа пройшла не по нації, а по політичній приналежнлсті і по приналежності до громади.
В цілому, я залишився неспокійним, дискусія показала, що певна напруга є. Ті, що виступали від українців (в тому числі і із залу) різко відмовлялися в чомусь каятися. Досліджувати - так, але не вибачатися. Я так скажу: коли на мене моя колишня жінка ображалася, я не досліджував, хто з нас і наскільки правий чи винуватий; я хотів з нею жити в злагоді і тому вибачався. З мене корона не впаде, а їй приємно, і шкандаль швидше минає (тактично - допомагало. Правда, стратегічно сім'ю не врятувало). Так от я б на місці професійних українців типу Княжицького покаявся б перед сусідами, що б там не відчував чи думав - просто заради злагоди з ними. Але ж я не патріот зі схрону, а європеєць з кав'ярні, серед наших інтелектуалів моя позиція не в моді. Я думав, шовіністи тільки в україномовній блогосфері домінують, а схоже, що в реалі теж.
Ну і хай з тим і лишаються, а я їду завтра до Відня, і буде в мене ненадовго персональна європейська Україна. Здається мені, краще всього в історії українцям жилося за цісаря. Ох, пошвидше б ми інтегрувалися в Євросоюз, бо інакше з нас або комісари кров ссуть, або власні корупціонери, а фашики їх відштовхують, бо теж хочуть.
no subject
Date: 2017-07-02 06:46 am (UTC)