скажу за сепаратизм
Sep. 25th, 2017 05:47 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
sposterigЯ вважаю це нормальним. Це я з приводу каталонського референдуму, але і взагалі теж. І за природним законом, і за міжнародним правом, сепаратизм – це не злочин ніякий. Якщо певна суспільна меншість, певна група людей має – чи навіть нещодавно набула – окрему ідентичність, то вона схоче виокремитись і економічно, і політично. Це природно. І придушувати сепаратизм в довшій перспективі є або безсенсовною, або злочинною справою, бо це намагання подолати людську природу. Зокрема, каталонську.
Але наша ситуація – інша справа, бо лугандони і кримські гобліни - ніякі не сепаратисти. Неосвічений наш нарід і бездарні пропагандони з Мінстеця називають їх так або через невігластво, або зі злочинним наміром легалізувати їх і «ввести в правове поле як суб’єктів переговорів», «услижтє Дамбаз». Аякже, куди кінь із копитом, туди і жаба з лапою: сепаратисти – то сучасні каталонці і шотландці, Косово 1990-х, УНР 1917-го року. Ото сепаратисти. А лугандони і гобліни – колабораціоністи, несуб`єктні раби інтервента і окупанта. Різниця – принципова.
Поправляю фуражку Капітана О. і пояснюю – скоріше самому собі:
Як меншості природно прагнути виокремлення, так само природно і для домінуючої більшості прагнути утримати ту меншість під контролем, бо це дає ресурси і відчуття влади. На боці домінуючої більшості (яку представляє держава) є оті ресурси, влада, і традиція суверенітету. Міжнародне право і міжнародна суспільна думка (а це теж влада), як правило, стоять на боці держав і прагнуть утримувати статус кво, сепаратистів ж здебільшого засуджують. Це нормально, бо інакше б держави фрактально розсипалися, а це зазвичай породжує війни і суспільну деградацію. Але в окремих випадках міжнародна спільнота визнає право меншин на відокремлення і створення власної держави. В яких? В тих, де дотримується кілька умов:
- суб’єкт; причина; процедура; мета.
Суб’єкт: меншина повинна мати і окрему ідентичність, і очевидні об’єктивні характеристики, які її визначають і відрізняють. Це національні характеристики, рідше релігійні або расові: мова, релігія, зовнішність. Каталонці відрізняються від іспанців мовою, південні суданці від просто суданців – расою і вірою, хорвати від сербів – релігією. Це вважається достатньою відмінністю. А чим мешканці Донбасу відрізняються від мешканців Запоріжжя? А кримчани від херсонців? На підставі якої іманентної характеристики їх можна виокремити?
Ще один елемент, який відноситься до суб’єктності – репрезентативний орган, голос і обличчя цієї меншини; лідер або колективний орган зі стабільною легітимністю, якому ця меншина (хоча б значна її частина) дозволяє представляти себе. У косоварів це був уряд косівської автономії, а потім Ібрагім Ругова; у курдів – РПК і Барзані; організації і люди з історією і визнанням. А у гоблінів хто? Гоблін з чотирма відсотками в парламенті Криму? Приблудний Моторила?
Причина: явне масове і тривале порушення людських прав представників цієї меншини, а тим більше – дискримінація і насильство проти неї. Якщо держава надає представникам меншини права і можливості, рівні із представниками більшості, і дозволяє реалізовувати свої специфічні культурні особливості – то хай меншина собі живе в державі і не кіпішує. Як валлонці і фламандці, різномовні швейцарці, шведи в Фінляндії, тощо. Якщо ж держава пригнічує і дискримінує представників меншини за, власне, приналежність до неї – то це вже легітимний привід для боротьби за відокремлення цієї групи, а для міжнародної спільноти – привід її підтримати. А хто і як пригнічував російськомовних людей на сході і півдні України? З 1991 по 2014 - хоч один випадок дискримінації людини чи групи людей за російську мову/походження/громадянство?
Процедура: і навіть тоді, коли дискримінація є, меншина і її представницький орган мусять спочатку застосувати всі можливі легальні засоби відстоювання своїх прав, потім – всі можливі мирні засоби, і лише потім вдаватися до збройної боротьби. Косовські албанці протягом двадцяти п'яти років постійно і наполегливо все це робили – і альтернативні вибори, і правозахисні кампанії, і бойкотування органів влади, і створення паралельної системи освіти, і акції протесту – аж поки Мілошевич почав ламати мечеті і вбивати активістів, і тоді вже пішла партизанка. А якими засобами себе проявляли русколюбиві кримці чи донбасці? За двадцять чотири роки вони обрали хоч одного політика, хоч одну партію з сепаратистською/ сецесіоністською програмою? Провели хоч одну масову громадську кампанію за автономію чи відокремлення? Всі можливості були у них в руках – їхній президент, найбільша фракція в парламенті, більшість міністрів і всі олігархи, більшість мас медіа – то чого ж не застосували все це для мирного сепаратистського руху?
Мета: легітимною метою сепаратизму вважається тільки виокремлення у незалежну державу, і ніяк не приєднання до іншої держави. Нацисти показали, що метод "самовизначення+аншлюс" робить всі держави вразливими перед інтервенціями і маніпуляціями і запускає ланцюгову реакцію міждержавних воєн. Тому іредентисти зараз не насмілюються приєднатися до потужнішого сусіда, навіть маючи таку можливість (як турки на Північному Кіпрі, вірмени в Арцаху-Карабаху, албанці в Косово), але створюють окремі незалежні чи квазі-незалежні держави. Що ж до кримлугандону – то всі ми пам’ятаємо, що їхнім єдиним прагненням було віддатися Росії за нафтовий пайок. Жодних самостійницьких ані програм, ані інституцій вони не творили і не створили, лише покірно схиляючись перед надісланими з Москви гауляйтерами, які, так, імітують лялькові державки і парламентики; але то рішення московських гауляйтерів, а не місцевих пасивно-активістів.
Звичайно, для реальної легітимізації сепаратистського руху ці фактори мають бути скомбінованими і чітко вираженими, та і то буде опір і сумніви. Але якщо жодного з цих факторів нема, то взагалі нема про що говорити: тоді це не сепаратисти, а чи то політикани, чи то хобі-тусовщики - чи то наймані вбивці з сусідньої імперії.
*
Для мене цілісність держави не є святинею; я радий, що із СРСРу розійшлися сепаратистські республіки, і буду радий, якщо колись кримські татари сепарируються від України (сподіваюсь, їм це не стане потрібно), а каталонці від Іспанії в окрему державу. Але для того у народів має бути свідомість і воля. У московських рабів в Криму і Донбасі цього нема.
Але наша ситуація – інша справа, бо лугандони і кримські гобліни - ніякі не сепаратисти. Неосвічений наш нарід і бездарні пропагандони з Мінстеця називають їх так або через невігластво, або зі злочинним наміром легалізувати їх і «ввести в правове поле як суб’єктів переговорів», «услижтє Дамбаз». Аякже, куди кінь із копитом, туди і жаба з лапою: сепаратисти – то сучасні каталонці і шотландці, Косово 1990-х, УНР 1917-го року. Ото сепаратисти. А лугандони і гобліни – колабораціоністи, несуб`єктні раби інтервента і окупанта. Різниця – принципова.
Поправляю фуражку Капітана О. і пояснюю – скоріше самому собі:
Як меншості природно прагнути виокремлення, так само природно і для домінуючої більшості прагнути утримати ту меншість під контролем, бо це дає ресурси і відчуття влади. На боці домінуючої більшості (яку представляє держава) є оті ресурси, влада, і традиція суверенітету. Міжнародне право і міжнародна суспільна думка (а це теж влада), як правило, стоять на боці держав і прагнуть утримувати статус кво, сепаратистів ж здебільшого засуджують. Це нормально, бо інакше б держави фрактально розсипалися, а це зазвичай породжує війни і суспільну деградацію. Але в окремих випадках міжнародна спільнота визнає право меншин на відокремлення і створення власної держави. В яких? В тих, де дотримується кілька умов:
- суб’єкт; причина; процедура; мета.
Суб’єкт: меншина повинна мати і окрему ідентичність, і очевидні об’єктивні характеристики, які її визначають і відрізняють. Це національні характеристики, рідше релігійні або расові: мова, релігія, зовнішність. Каталонці відрізняються від іспанців мовою, південні суданці від просто суданців – расою і вірою, хорвати від сербів – релігією. Це вважається достатньою відмінністю. А чим мешканці Донбасу відрізняються від мешканців Запоріжжя? А кримчани від херсонців? На підставі якої іманентної характеристики їх можна виокремити?
Ще один елемент, який відноситься до суб’єктності – репрезентативний орган, голос і обличчя цієї меншини; лідер або колективний орган зі стабільною легітимністю, якому ця меншина (хоча б значна її частина) дозволяє представляти себе. У косоварів це був уряд косівської автономії, а потім Ібрагім Ругова; у курдів – РПК і Барзані; організації і люди з історією і визнанням. А у гоблінів хто? Гоблін з чотирма відсотками в парламенті Криму? Приблудний Моторила?
Причина: явне масове і тривале порушення людських прав представників цієї меншини, а тим більше – дискримінація і насильство проти неї. Якщо держава надає представникам меншини права і можливості, рівні із представниками більшості, і дозволяє реалізовувати свої специфічні культурні особливості – то хай меншина собі живе в державі і не кіпішує. Як валлонці і фламандці, різномовні швейцарці, шведи в Фінляндії, тощо. Якщо ж держава пригнічує і дискримінує представників меншини за, власне, приналежність до неї – то це вже легітимний привід для боротьби за відокремлення цієї групи, а для міжнародної спільноти – привід її підтримати. А хто і як пригнічував російськомовних людей на сході і півдні України? З 1991 по 2014 - хоч один випадок дискримінації людини чи групи людей за російську мову/походження/громадянство?
Процедура: і навіть тоді, коли дискримінація є, меншина і її представницький орган мусять спочатку застосувати всі можливі легальні засоби відстоювання своїх прав, потім – всі можливі мирні засоби, і лише потім вдаватися до збройної боротьби. Косовські албанці протягом двадцяти п'яти років постійно і наполегливо все це робили – і альтернативні вибори, і правозахисні кампанії, і бойкотування органів влади, і створення паралельної системи освіти, і акції протесту – аж поки Мілошевич почав ламати мечеті і вбивати активістів, і тоді вже пішла партизанка. А якими засобами себе проявляли русколюбиві кримці чи донбасці? За двадцять чотири роки вони обрали хоч одного політика, хоч одну партію з сепаратистською/ сецесіоністською програмою? Провели хоч одну масову громадську кампанію за автономію чи відокремлення? Всі можливості були у них в руках – їхній президент, найбільша фракція в парламенті, більшість міністрів і всі олігархи, більшість мас медіа – то чого ж не застосували все це для мирного сепаратистського руху?
Мета: легітимною метою сепаратизму вважається тільки виокремлення у незалежну державу, і ніяк не приєднання до іншої держави. Нацисти показали, що метод "самовизначення+аншлюс" робить всі держави вразливими перед інтервенціями і маніпуляціями і запускає ланцюгову реакцію міждержавних воєн. Тому іредентисти зараз не насмілюються приєднатися до потужнішого сусіда, навіть маючи таку можливість (як турки на Північному Кіпрі, вірмени в Арцаху-Карабаху, албанці в Косово), але створюють окремі незалежні чи квазі-незалежні держави. Що ж до кримлугандону – то всі ми пам’ятаємо, що їхнім єдиним прагненням було віддатися Росії за нафтовий пайок. Жодних самостійницьких ані програм, ані інституцій вони не творили і не створили, лише покірно схиляючись перед надісланими з Москви гауляйтерами, які, так, імітують лялькові державки і парламентики; але то рішення московських гауляйтерів, а не місцевих пасивно-активістів.
Звичайно, для реальної легітимізації сепаратистського руху ці фактори мають бути скомбінованими і чітко вираженими, та і то буде опір і сумніви. Але якщо жодного з цих факторів нема, то взагалі нема про що говорити: тоді це не сепаратисти, а чи то політикани, чи то хобі-тусовщики - чи то наймані вбивці з сусідньої імперії.
*
Для мене цілісність держави не є святинею; я радий, що із СРСРу розійшлися сепаратистські республіки, і буду радий, якщо колись кримські татари сепарируються від України (сподіваюсь, їм це не стане потрібно), а каталонці від Іспанії в окрему державу. Але для того у народів має бути свідомість і воля. У московських рабів в Криму і Донбасі цього нема.
no subject
Date: 2017-09-27 06:17 am (UTC)