sposterig

Хто ж похвалить, як не сам себе. Після вчорашнього посту щось подумав, що вчитися – важко. Важко побудувати з себе пристойну людину. Життя на це треба витратити. Зусиль докласти, від багатьох простих радощів відмовитись, та ще й на ризик неприйняття наразитись – бо непристойних людей за визначенням більше, і нас вони ох не люблять.
Оце нещодавно поумнічав я в чужому блозі на політичну тему – і раптом набігло на мене два неадекватно агресивних погромника, і ні сіло ні впало давай мене клясти і погрожувати. Причому з’ясувалося, що вони мене вже давно і з ненавистю пильнують, тексти мої конспектують і, мабуть, вже у списки свої мене позаписали. А деанонімізувати людину сьогодні легко, тим більше в мікроскопічній україномовній блогосфері, в якій один я такий ліберал серед дрімучих націоналістів.

- Отакої, - подумав я ошелешено, - оце вчуся я вчуся, працюю-працюю – і над собою, і для людей – аж ось прибіжить отакий нумерований баран, і проломить мені голову кастетом, і що йому, барану, поясниш? Що мене десь тисяча людей в дев’яти країнах чекають для допомоги? Що саме такі нечисельні міжнародники, як я, зв’язують Україну з європейським світом? Що в мені три університетські курси, якими я щодня ділюся? І що я це роблю чотирма мовами, щоби людям зрозуміліше було? Так то ж людям, а не барану. Мене, на щастя, ті мавпи лише лайном закидали; але ж такий самий горлоріз і Сліпака застрілив, і Хармса такий самий комсомолець замордував. Вони однакові всі, рагулі-погромники, а ми, інтелектуали, співаки і оберіути – штучні. Тому слід берегти себе. На користь тим-таки баранам, до речі, хоч вони того не здатні зрозуміти.

І перестав я сперечатися. Подивився лише, з ким у цих невмєняш є спільні френди, і повідфренжував тих млявих тєрпіл. Вони все дружать з погромниками, все думають, що ті їх колись пожаліють. Нічому історія не вчить, то і я їм не вчитель. Якщо оці нумеровані барани, рудольфи-ґессики, людоїдики і вся їхня решта ницих ніцоїв хочуть занапастити і себе, і країну – то хєр їм суддя. А мені здоров’я дорожче, і сім'я, і моя справа дорожча.

У фейсбуці здоровіша атмосфера, буду більше там висіти, ніж тут. На новій роботі наполягли, щоб відкрив – і виявилося, що там цікаво і позитивно. Реальні українські люди пишуть про свої реальні справи, і таки непогані справи!