Концерт флейтисток
Sep. 29th, 2014 04:30 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
sposterigПозавчора був на концертику класичної музики в Національній бібліотеці.
Взагалі, цікаво, що живучи закордоном, я активно і регулярно відвідую всякі культурні місця, а вдома – набагато рідше. На то є і суто побутові причини: вдома домашніх справ забагато, а також, коли вдома живу, то я намагаюся фізкультурою займатися – і тому вечори, як правило, зайняті. І ще питання вибору заважає: вдома двадцять театрів і сорок галерей, поки вибереш – рукою махнеш; а тут один і одна – не коливаєшся, пішов та й подивився. Але і психологічні причини є: я сором’язливий і відлюдкуватий і сам по собі, а тим більше, коли спілкуванню заважає мовно-культурний бар’єр, і тому сумую за спілкуванням; а відвідування театру чи концерту є сурогатом спілкування. А самотності своєї я комплексую, бо відчуваю себе непотрібним, відкинутим – і «причащанням високої культури» якось компенсую це відчуття, намагаюся здаватися самому собі бодай у чомусь кращим за занурених у повсякденність оточуючих людей. Хоча «високість» цієї культури взагалі є справою спірною, а в бідних країнах, де я здебільшого живу, тим більше, бо високоякісного мистецтва бідні країни собі не можуть дозволити. Мистецтво тут таке собі, чесно кажучи. Але все ж краще, ніж пиво жлуктити. А ще така річ, що звичайні масові розваги – дискотеки/клуби, спілкування в пабах, рок/хіпхоп концерти – дуже сексуалізовані, а мене це бентежить і нервує і вибиває з колії; а в класичному мистецтві сексуальність затиснута і прихована, і тому я можу зберігати спокій і врівноваженість.
Тож пішов на один з концертів фестивалю «Звуки флейти»: протягом трьох вечорів проходять виступи флейтистів. Цей концерт відбувся в холі Національної (вона ж - університетська) бібліотеки; грало болгарське тріо флейтисток. Хол маленький, глядачів десятки зо два, програма невелика – на одну годину. Тож не концерт, а концертик. Але ціную, що маю: грали приємно, музика цікава – класичні Бетховен і Телеманн, і якісь експериментальні турецьки мотиви, – і місце проведення незвичайне. Будинок бібліотеки дуже кумедний; типу як писанка, яку зібрали з кубиків лєґо. Зовні ось такий хитромудрий сложносочіньонний декорований візерунчатими ґратами, а зверху весь в пухирях. Похмілля югославського інтелігента.
Всередині теж чудернацький – несиметричні сходи туди і сюди, багаторівнева кольорова підлога з натяком на амфітеатр, а стіни прикрашені міддю і філігранню.
А пухирі вдень впускають світло.
Взагалі, цікаво, що живучи закордоном, я активно і регулярно відвідую всякі культурні місця, а вдома – набагато рідше. На то є і суто побутові причини: вдома домашніх справ забагато, а також, коли вдома живу, то я намагаюся фізкультурою займатися – і тому вечори, як правило, зайняті. І ще питання вибору заважає: вдома двадцять театрів і сорок галерей, поки вибереш – рукою махнеш; а тут один і одна – не коливаєшся, пішов та й подивився. Але і психологічні причини є: я сором’язливий і відлюдкуватий і сам по собі, а тим більше, коли спілкуванню заважає мовно-культурний бар’єр, і тому сумую за спілкуванням; а відвідування театру чи концерту є сурогатом спілкування. А самотності своєї я комплексую, бо відчуваю себе непотрібним, відкинутим – і «причащанням високої культури» якось компенсую це відчуття, намагаюся здаватися самому собі бодай у чомусь кращим за занурених у повсякденність оточуючих людей. Хоча «високість» цієї культури взагалі є справою спірною, а в бідних країнах, де я здебільшого живу, тим більше, бо високоякісного мистецтва бідні країни собі не можуть дозволити. Мистецтво тут таке собі, чесно кажучи. Але все ж краще, ніж пиво жлуктити. А ще така річ, що звичайні масові розваги – дискотеки/клуби, спілкування в пабах, рок/хіпхоп концерти – дуже сексуалізовані, а мене це бентежить і нервує і вибиває з колії; а в класичному мистецтві сексуальність затиснута і прихована, і тому я можу зберігати спокій і врівноваженість.
Тож пішов на один з концертів фестивалю «Звуки флейти»: протягом трьох вечорів проходять виступи флейтистів. Цей концерт відбувся в холі Національної (вона ж - університетська) бібліотеки; грало болгарське тріо флейтисток. Хол маленький, глядачів десятки зо два, програма невелика – на одну годину. Тож не концерт, а концертик. Але ціную, що маю: грали приємно, музика цікава – класичні Бетховен і Телеманн, і якісь експериментальні турецьки мотиви, – і місце проведення незвичайне. Будинок бібліотеки дуже кумедний; типу як писанка, яку зібрали з кубиків лєґо. Зовні ось такий хитромудрий сложносочіньонний декорований візерунчатими ґратами, а зверху весь в пухирях. Похмілля югославського інтелігента.
Всередині теж чудернацький – несиметричні сходи туди і сюди, багаторівнева кольорова підлога з натяком на амфітеатр, а стіни прикрашені міддю і філігранню.
А пухирі вдень впускають світло.
